неофіційна веб-сторінка:
www.odolska.nm.ru

Розлука

За далекими вітрами,
За холодними дощами
Заховаю біль...
Смуток відійде сльозою-
Вже не плачу за тобою,
В серці - заметіль...
Знову я своє кохання
Пронесу через світання,
Як в останній раз.
Прожену його від серця, -
Хай воно іще озветься,
Тільки не для нас!...

Я забуду твої очі,
Я забуду твої руки,-
І нехай тепер щоночі
Помираю від розлуки.
Поцілунком не озветься,
Не загине від бажання,
І уже не повернеться
Наше зраджене кохання...

Не шукай мене – не знайдеш,
Навіть спогадом не станеш –
Спогадів нема...
Свою тугу відпускаю –
Хай далеко відлітає,
Знаю – все дарма...
Знову я своє кохання
Пронесу через світання,
Як в останній раз.
Прожену його від серця. –
Хай воно іще озветься,
Тільки не для нас!...

2005 - 2008, МУЗАНЯ, muzanya@ukr.net
Використання будь-яких матеріалів лише із посиланням на сайт.


Якщо ви хочете долучитися до створення української музичної енциклопедії - надсилайте матеріал про українських виконавців, який ви маєте.

 Перелік статтей

Марина Одольська: "До залізної леді мені ще далеко"

Музичним відкриттям року називають молоду естрадну співачку Марину Одольську. До речі, саме в цій номінації її було висунуто на Всеукраїнську премію в галузі музики та масових видовищ "Золота жар-птиця". Її прихід на професійну сцену був закономірний: чудові вокальні дані, велика працездатність плюс величезна любов до музики і співу. Незважаючи на досить юний вік, - Марині лише 21 - у співачки великий послужний список в міжнародних пісенних конкурсах: "Червона рута", "Ялта-96", "Слов'янський базар" в Одесі та Саратові.

— Моя кар'єра співачки, - розповідає Марина Одольська, - почалася в ресторані. Я там вчилася співати, з 14 років заробляючи собі на життя.

— Кам'янець-Подільський - місто невелике. Напевне, ти мала там особливу популярність?
— Так, багато хто приходив у ресторан, щоб послухати Марину Одольську. Я переспівала репертуар усіх чорних співачок. Мені дуже подобались їхні могутні, розкотисті голоси. Коли на естраді з'явилася Таїсія Повалій, вона стала для мене виконавицею номер один. Я виконувала всі пісні з її репертуару.

— А потім?
— А потім мені стало мало ресторанної публіки. І я в 16 років вирушила на свій перший пісенний конкурс "Червона рута". І ... пролетіла.

— Чому?
— Напевно, була погано підготовлена. Через два роки, 1995-го, я поїхала на "Червону руту" вдруге. Посіла перше місце. Найцікавіше, що мене всі сприймали за дебютантку. Ніхто не пам'ятав мого першого провалу.

— А "Слов'янський базар" неприємно було згадувати?
— Загалом, так.

— Багато хто робив на тебе ставку, був упевнений у твоїй перемозі на конкурсі молодих виконавців. Що сталось?
— Саме тому й неприємно згадувати. Якби я поїхала на конкурс нікому не відомою, як Таня Франціан, якби в мене не вірили стільки людей, було б легше. Адже на відбірковому турі я набрала найбільшу кількість балів.

— Напевно, невдачі теж чогось вчать?
— Я не вважаю свій виступ невдалим. Збираючись на цей загалом-то традиційний фестиваль, я підготувала альтернативну програму. Мені хотілося чимось вирізнятися серед інших. Пісня "Божевільна" була поставлена таким чином, що голос ішов із глибини сцени. Мене не зрозуміли. Прикро, але я не зневірилась. Мій вік дає мені ще змогу разів із дев'ять з'їздити на "Слов'янський базар".

— А в чому причина невдачі Тані Франціан?
— За підсумками першого туру вона була на другому місці. Та, очевидно, журі не збиралося давати призи двом українкам. На мій погляд, Таню зовсім необгрунтовано відтіснили.

— На твої пісні знято кілька кліпів, де проявився і твій талант драматичної актриси. Звідки це в тебе? І де ти вчилася сценічної майстерності?
— Це у мене в генах. Моя бабуся, Галина Петрівна Песецька, була драматичною актрисою, а дідусь - режисером. Вони працювали спочатку в Рівненському обласному музичному театрі, були одними із засновників хмельницького театру. Потім переїхали до Кам'янця-Подільського, де долю пов'язали із ляльковим театром. Дідусь помер прямо на сцені із лялькою в руках. А бабусі зараз 81 рік. Вона все життя твердила, що я успадкувала її гени і обов'язково стану актрисою.

— Хто в тебе ще вірив і допомагав?
— Я сама. А ще мама. Вона й зараз живе моїм життям, може зателефонувати мені зо п'ять разів на день, щоб спитати, що я їла, як настрій. Вона допомагає виховувати мого чотирирічного сина Микиту.

— Раннє материнство не завадило твоїй кар'єрі?
— Аніскільки. Я тепер знаю, для кого вчуся, для кого працюю. Микита - сенс мого життя й джерело натхнення. У Києві у мене поки що немає своєї квартири. У мене дуже мало вільного часу: я працюю в музичному агенстві "Територія А", їжджу на гастролі, вчуся в університеті культури. Дитині, на жаль, не можу приділити багато часу. Тому доки син маленький, він живе з моїми батьками у Кам'янці-Подільському, зеленому, гарному містечку. Тільки-но випадає найменша нагода, їду з подарунками додому.

— Як зустрічає тебе Микита, неважко уявити. А як зустрічає співачку Одольську Кам'янець-Подільський?
— О, після мера міста я там найзнаменитіша людина.

— Ти не шкодуєш про те, що, розлучившись із чоловіком, кинулася підкоряти столицю й музичний Олімп?
— Тоді, в період розлучення, я ні про що не шкодувала. Мені хотілося стати професійною співачкою, поїхати до Києва, зробити кар'єру. А тепер, знаючи всі "принади" своєї професії, втомившись від боротьби, іноді думаю: повернути б усе назад - стати взірцевою дружиною, сидіти вдома з дитиною, готувати обіди чоловікові... А потім настає новий день, хандра минає, з'являється бажання працювати, робити все краще, ніж учора.

— У тебе багато друзів?
— Ні. Серед найвірніших - Юрко Юрченко. Ми з ним разом прийшли на професійну сцену. До того ж - земляки, з Хмельницької області. Жили майже поряд. І слухали одне одного. Співали в самодіяльних ансамблях, котрі, звісно, підробляють на весіллях. Знаючи, хто де співає, приходили послухати одне одного. Вже чотири роки ми дружимо. Юрі погано - телефонує мені. Коли мені треба поплакатись - дзвоню Юрі й завжди знаходжу підтримку.

— У тебе є симпатії на українській естраді?
— Найсильнішими співаками вважаю Сашка Пономарьова і Таїсію Повалій. А взагалі мені подобається альтернативна музика - російська група "Моральний кодекс", наприклад. Я давно дружу з дніпропетровською групою "Шао-Бао". Ми навіть разом вирішили написати танцювальну пісню. З Кам'янця-Подільського я перетягнула до Києва двох чудових музикантів, з якими виступала колись у фолк-рок групі "Вовча ягода". Колись вони тягали мене по гастролях, допомагаючи розкрутитися. Тепер настав час мені допомагати їм. До речі, разом ми зробили кілька нових пісень і на відбірковий тур "Слов'янського базару", і на конкурс ім. В.Івасюка. Одна з них належить мені. Зараз німаю на неї кліп.

— Марино, ти справляєш враження людини рішучої, цілеспрямованої, яка вміє за себе постояти. Це так?
— Насправді, все навпаки. Я дуже незахищена людина, мене легко скривдити, хоч на людях я ніколи цього не показую. Ще я сентементальна, можу розплакатись над книгою або переглянувши фільм. Ніколи не планую нічого наперед. Живу одним днем.

— Виходить, якщо в житті ти чогось досягаєш, то не завдяки, а всупереч своєму характеру?
— Можливо, й так. До залізної леді мені далеко. Мною завжди рухає любов і натхнення. Напевно, це надто по-жіночому. Але інакше я жити не можу.

С.Божко, 1996 рік